Ми знову зовсім забули, що канатні дороги працюють не дуже довго. Ми планували піднятися пішки, а потім спуститися канатною дорогою. Була вже 12:00, і жінка на стійці інформації сказала нам, що ми не зможемо встигнути на останню канатну дорогу до вершини. Тож єдиним варіантом було піднятися канатною дорогою, а звідти спуститися пішки. Сказано – зроблено!

Поза літнім сезоном канатні дороги ходять лише раз на годину протягом кількох хвилин. На щастя, ми прибули вчасно і нам не довелося довго чекати. Потім ми піднялися сучасною канатною дорогою аж до вершини, що знаходиться приблизно на 2000 метрів. Ми насолодилися неймовірно красивим краєвидом і дісталися вершини лише за 20 хвилин. Всю інформацію про канатку можна знайти тут: Ціни та години роботи.

Початок походу

Ми почали наш похід біля готелю Rotonda, де також закінчувалася поїздка на канатній дорозі. Ми могли б залишатися в цій точці годинами; краєвиди гірського ландшафту були просто неймовірно красивими. Ніч у цьому готелі на вершині* часто коштує 450 євро за ніч для двох осіб у розкішному чотиримісному номері. Що ж… ми були тут лише заради походу, а не заради розкоші на вершині.

За кілька метрів від готелю «Ротонда»* розташований невеликий і дуже сучасний «Каменна хата під Чопком». Тут ми замовили каву, знову пішли до туалету та помилувалися численними банкнотами, що висіли біля барної стійки. Ресторан дуже сучасний і має величезний скляний фасад, крізь який можна милуватися приголомшливо красивими околицями. Також у касі можна придбати невеликі закуски, такі як шоколадні батончики та інші снеки.

Наш похід по хребту

Підйом на Хопок, висотою 2024 метри, починається прямо біля станції канатної дороги. Маршрут займає лише близько 30 хвилин, він веде по осипах та скелях аж до вершини. Того дня нам пощастило з ідеальною погодою, тому тут було досить людно. Ми пропустили підйом на Хопок, бо хотіли піднятися на прекрасний пік Думб’єр (2043 м). Тож ми вирушили в дорогу, але зупинилися лише через 20 метрів. Причина:

Такі краєвиди завжди нагадують нам, як сильно ми любимо гори. Ми просто забуваємо про все навколо, живучи тут і зараз. Піші прогулянки – це чудовий спосіб розслабитися, вдихнути свіже, чисте гірське повітря та пересуватися з пагорба на пагорб. Зазвичай тут немає кінцевого пункту призначення, бо подорож – це вже кінцевий пункт призначення. Ми вже могли бачити вершини Високих Татр, Ліптовське водосховище та незліченні зелені пагорби Низьких Татр. Але тепер ми хотіли рухатися далі та дістатися до вершини Думб’єр.

Ми йшли по червоній стежці близько години, завжди вздовж схилу хребта, поки не дісталися першої точки стежки (Деменівське Седло на висоті 1756 м). Здавалося, що більшість відвідувачів лише піднімалися канатною дорогою і спускалися назад. Лише зрідка ми зустрічали інших туристів, які, очевидно, обрали підйом і тепер мали попереду останній відрізок до канатної дороги. Наш похід пройшов у зворотному напрямку.

Останні метри до Думб’є

Ще через 30 хвилин ми досягли останньої точки перед вершиною. Звідти до самої вершини було ще 30 хвилин. Стежка вела нас через велике каміння та осип; дуже рекомендується міцне взуття. Хоча наші кросівки були непогані, ми все одно шкодували, що не маємо з собою туристичних черевиків. Ми, “професіонали у пішому туризмі”, знову їх забули. Що ж, можна забути туристичні черевики під час походу, чи не так (#ідіот)?

Гаразд, залишимо поки що тему туристичного взуття в спокої. Останні кілька метрів були дещо складними; ми поступово почали пітніти на 300 метрах висоти. Маршрут досі був досить спокійним; не потрібно бути особливо у формі. На вершині ми, звичайно ж, зробили фото на згадку; навколо нікого не було, тому ми змогли повністю насолодитися краєвидом самі. Завдяки чудовій погоді з нас відкривався фантастичний вид аж до Високих Татр та Ліптовського водосховища. Вершину гори Думб’єр прикрашає прекрасний Патріарший хрест, який також зображений на гербі Словаччини.

“Кожен помітить, що у високих горах, де повітря чисте та розріджене, дихається вільніше та відчувається фізично легше, а психічно бадьоріше.”

(Жан-Жак Руссо)

Перерва в хаті Штефаніка

Після того, як ми сповна насолодилися часом на вершині, поступово настав час спускатися. Але спочатку ми з нетерпінням чекали на освіжаючий напій у хатині «Штефаніка», яка тепер була трохи менше ніж за годину ходьби. Стежка неодноразово пролягала повз осипи та кам’янисті схили, але зрештою перетворилася на більш спокійний пішохідний маршрут. Стежки загалом добре позначені; просто йдіть червоною стежкою. По дорозі синя стежка відгалужується праворуч і веде до залізничної станції «Косодревіна». Звідти можна пройти досить непривабливим і крутим шляхом вздовж гірськолижного схилу аж до самого низу.

Прибувши до Хатини «Штефаніка», ми замовили щось випити, свіжий сочевичний суп і гуляш з хлібом. Перерва сталася якраз у потрібний час; ми нарешті змогли трохи розслабити втомлені м’язи та насолодитися приголомшливим краєвидом під час їжі. На той момент ми йшли вже близько 3,5 годин. За їжу та напої ми заплатили загалом близько 9 або 10 євро, що, на нашу думку, цілком прийнятно. У хатині також є туалети, якими можна користуватися безкоштовно.

Шлях вниз

Після спуску, підкріпившись, ми вирушили вниз. Останні 2 години проходили через прекрасні ліси Низьких Татр. Спочатку ми йшли добре доглянутою зеленою стежкою; Вдалині вже виднілася лінія лісу. До цього моменту день був цілком успішним; ми так насолоджувалися часом, проведеним серед природи. Перерва біля хатини Стефаніка дала нам можливість зарядитися енергією для останніх кілометрів спуску. Ми точно не пам’ятаємо, але приблизно через 30 хвилин ми досягли лінії лісу.

Поруч з нами дзюрчав невеликий струмок, оточений травою, кущами та деревами. Ця частина походу була справді прекрасною. Ми розмовляли про все на світі, будували нові плани, сміялися з дурниць і були щасливі бути разом. Ах, ми просто любимо проводити час на природі. Для нас це був бальзам для душі та саме те, що нам було потрібно після всіх робочих навантажень останніх кількох місяців. Попереду були останні 2 кілометри, а наш додаток вже показував 700 спалених калорій. Класно, ми були досить активними того дня.

Останні метри

Приблизно через 90 хвилин ми знову дісталися дороги та пройшли повз помешкання Chata Trangoška. Тепер мета була майже в досяжності. Ноги повільно підводили. Коли ми дісталися до парковки та нашої машини, додаток показав швидкі 12,5 кілометрів, 900 калорій та час походу 6 годин. Неймовірно! Ми неймовірно пишалися собою, зняли взуття та сіли на землю. Так! Ми це зробили! Який чудовий денний похід! Сонце повільно сідало, ставало прохолодніше, і ми повернулися до нашого житла.

Як дістатися до Національного парку

З Банської Бистриці нам знадобилося близько 50 хвилин, щоб дістатися до парковки на Хопок-Юг. Ми їхали трасою 66 до повороту ліворуч на трасу 72, а потім продовжили рух до кільцевої розв’язки, де з’їхали на другому з’їзді на трасу 584. Його легко знайти за допомогою навігаційної системи; знайти його насправді неважко. З іншого боку, ви можете доїхати від Ліптовського водосховища лише за 20 км трасою 584 до Ясни, звідки можна піднятися канатною дорогою.

З Жиліни до Ясни їхати близько 90 хвилин і трохи менше 100 км, а з Попрада — близько 70 км і 50 хвилин їзди. Ми однозначно рекомендуємо автомобіль, оскільки поїздка автобусами може зайняти трохи часу, залежно від вашої початкової точки.

Проживання

Ви знайдете багато варіантів проживання навколо Національного парку Низькі Татри. Найкращий спосіб знайти його – просто ввести «Низькі Татри» на Booking.com*, а потім натиснути на карту. Таким чином, ви одразу побачите всі доступні варіанти розміщення. Ви також можете приблизно оцінити, скільки часу вам знадобиться, щоб дістатися до точки початку подорожі. Після ретельного дослідження ми вибрали для вас п’ять справді чудових варіантів розміщення, від недорогих до трохи дорожчих. Або ж ви можете скористатися послугами Airbnb*. Ми знайшли там чудові апартаменти для відпочинку (дивитися тут), де зупинилися на три ночі.

Більше визначних місць у цьому районі

Навколо Національного парку Низькі Татри у Словаччині є ще кілька визначних пам’яток. Лише за 7 кілометрів від Ясни знаходиться вражаюча Дем’янівська крижана печера. Ви можете відвідати цю печеру всього за 8 євро з особи під час екскурсії довжиною 650 метрів (більше інформації тут). Ліптовське водосховище також є справді прекрасним оазисом між Низькими Татрами та Дольним Кубіном. Ви можете здійснити прогулянку на човні, покататися на дошках для веслування або поспостерігати за роботою рибалок на водосховищі.

У Ясні в Національному парку Низькі Татри знаходиться мотузковий парк «Тарзанія». Там ви можете лазити серед дерев і спробувати різні треки. На жаль, наразі він закритий, оскільки шторм зруйнував мотузковий парк. Однак його вже відбудовують. Ще однією визначною пам’яткою є **Бранковський водоспад**, висотою близько 60 метрів, розташований на Куруцькій скелі. Якщо захочете, вам обов’язково варто завітати до Банської Бистриці та прекрасного гірського села Банська Штявниця.

Висновок: Низькі Татри, Словаччина

Цей одноденний похід у Національному парку Низькі Татри був справді прекрасним і одним із наших найяскравіших моментів під час нашого туру Словаччиною. За ідеальної погоди ми змогли насолодитися унікальними краєвидами з вершин. Загалом того дня ми провели на стежці близько 10 годин (включаючи дорогу туди й назад). Тож вам обов’язково варто запланувати на це цілий день. Від станції канатної дороги біля готелю «Ротонда» нам знадобилося близько 6 годин, щоб дістатися до парковки. Ми дуже рекомендуємо цей національний парк і особливо цей похід; ви точно не пошкодуєте.